Велич особистості полягає не в тому, скільки людей її знають, а у тому, скільки добрих справ ця особистість вчинила. У своєму відео я хотів би розказати про видатну канадку українського походження – Лесю Шимко. Ця сильна та талановита жінка проводить визначну діяльність як журналіст, політолог, що спеціалізується на питаннях зовнішньої політики, вона також є палким захисником прав людини та верховенства права у світі. Її самовіддана праця відзначена високими державними нагородами Канади і України. Так, 2009 року п. Леся Шимко отримала українську відзнаку – орден “За заслуги“ за діяльність на захист демократії та в справі поширення правди про Голодомор у світі, а 2012-го – медаль з нагоди діамантового ювілею королеви Єлизавети II за її віддану працю ц Канаді і за працю в царині підвищення іміджу Канади за її межами. Родина пані Лесі приїхала до Канади 1949 року із Зборівського району, що на Тернопільщині. Батько, Юрій Шимко, був членом парламенту Канади та парламенту Онтаріо, президентом Світового конґресу вільних українців, зараз він голова Ради Українських державницьких організацій світу. Мама пані Лесі, Стефанія, – голова Комітету українок Канади (відділ Торонто). Саме від батьків Лесі доньці передалась любов до України та лідерські задатки. Героїня нашої розповіді навчалася в українській школі ім. Юрія Липи (у родині розмовляли українською); охоче відвідувала драматичні клуби, видавала обіжник при Університеті Торонто, де навчалась. На відміну від своєї сестри Наталі, яка кохається у мистецтві, пані Леся обрала зовсім іншу сферу – політику: отримала ступінь магістра в галузі політології (Masters Degree in political science) за спеціалізацією “канадське конституційне право”; поглиблено вивчала історію Радянського Союзу. Працювала вона в “Globe and Mail”, очолювала медіа сектор громадської організації “Канадське товариство прихильників Руху“, яка згодом переросла в “Канадське товариство приятелів України“ (“Сanadian Friends of Ukraine“), де вона стала виконавчим директором. На початку 90-тих років була канадським координатором проекту для українських журналістів Міжнародного Фонду «Відродження», заснованого Джорджом Соросом. Активно займається п. Леся гуманітарною діяльністю, спрямованою на допомогу Україні, та налагодженням і розвитком громадсько-урядових відносин двох держав. У 2000 р. вона ініціювала та очолила проект по створенні у Києві Канадсько-українського парламентського центру, який і сьогодні працює, щонайширше надаючи українським парламентарям інформацію для вивчення і застосовування канадських моделей у всіх державних сферах. З 2009 року вона очолила відділи громадських зв’язків та PR найбільшої української фінансової установи в Канаді – кредитної спілки «Будучність». Була однією з тих, хто добре розумів важливість висвітлення життя української громади на канадському телебаченні: багато праці вклала і продовжує вкладати в програму “Форум” на OMNI TV. Леся Шимко вважає, що в Канаді люди занадто зосереджені на роботі, не знаходять часу для різнобічного культурного збагачення, тому не можуть визначитися щодо духовних пріоритетів, а деколи і зовсім втрачають їх. Сама ж вона любить подорожувати, зокрема відпочивати у Флориді. Грає на фортепіано, поділяє родинне захоплення – колекціонування картин українських та канадських митців (вплив сестри Наталі, яка отримала ступінь магістра в Торонтському університеті в галузі історії мистецтва). Пані Леся говорить: “Для мене особисто дуже важливо знайти баланс між працею, відпочинком та духовним збагаченням. Напевне, тому люблю бувати в Україні – бачу і відчуваю наскільки там, особливо у Києві, багате культурне життя.”
На думку п. Шимко, в Україні після Революції Гідності створилася сприятлива атмосфера для відродження культурних національних цінностей та активного поповнення їх новими, насамперед, європейськими, загальнолюдськими. Адже дуже важливо, щоб молоде покоління не тільки знало і пишалося культурним надбанням свого народу, а й усвідомлювало – українці збагатили (і не лише Конституцією Орлика) і Європу, і світ. Зараз п. Леся регулярно готує для канадських політиків детальний аналіз подій в Україні, забезпечує об’єктивне бачення і розуміння ситуації. Вона дорадник і політичний аналітик Канадського інституту стратегічних досліджень (Canadian Institute of strategic studies).
Двічі (2008 р., березень 2014р.) була запрошена до складу делегації уряду Канади, очолювану прем’єр-міністром Стівеном Гарпером, для поїздки в Україну. Влітку 2014 знову побувала в Україні – вже у складі делегації міністра торгівлі Канади Еда Фаста, тому що розглядається питання підписання торговельного договору між двома країнами. Після закінчення роботи цієї делегації п. Леся затрималась в Україні: відвідувала у військових госпіталях поранених бійців АТО, яких привозили з-під Слов’янська, і зрозуміла необхідність створення реабілітаційних
центрів.
2014-го року пані Леся стала членом Ради директорів благодійної фундації “BCU Foundation”, цього ж року її обирають головою Ліґи українок Канади, а в липні вона (уже в новій якості) – знову в Україні, тоді і зрозуміла необхідність розпочинати проект по реабілітації, який назвали “Ангели-хоронителі України“. У серпні минулого року міністр оборони Канади Роб Ніколсон запросив Лесю Шимко до участі у церемонії відправлення першого рейсу канадської військової допомоги в Україну.
Багато хто з нас читав Святе Письмо українською мовою. А чи цікавилися ви, хто переклав його для нас? Чи задумувалися над тим, який величезний вклад в українську культуру зробила ця людина?
Людина енциклопедичних знань… Тепер цей вислів звучить штамповано, а проте перед очима одразу виникають конкретні прізвища: Іван Франко, Юрій Шерех-Шевельов, Віктор Петров-Домонтович, Агатангел Кримський і, звісно, Іван Огієнко…
14 січня 1882 року став особливим днем у селянській сім’ї Огієнків. В ній народилася шоста дитина, яку вирішили назвати Іваном, як і тата. Жили скрутно, але по-справжньому важко стало тоді, коли внаслідок нещасного випадку загинув батько. Івану на той час ледь виповнилося два роки.
Закінчивши 1896 року Брусилівську чотирирічку, Огієнко навчається у Київській військово-фельдшерській школі. Іван був сином колишнього солдата, а отже, мав право на безкоштовну освіту в цьому закладі.
Після закінчення фельдшерського курсу, якийсь час працює у військовому шпиталі в Києві, допомагає лікарю психічного відділення. За цей час самостійно опановує латину й грецьку, знайомиться з академіком Володимиром Перетцом. Незабаром він зможе розпочати власні наукові студії, житиме за рахунок підвищеної міністерської стипендії, закінчить університет Святого Володимира, стане тут приват-доцентом.
Добре розуміючи, які прогалини були на той час у викладанні й поширені української мови, Іван Огієнко ще в студентські роки розробляє серію підручників, посібників і таблиць. Книги молодого перспективного науковця розходяться великими накладами, а 1918 року в Києві виходить друком його "Українська культура".
Того ж року, за правління Скоропадського, Огієнка призначають на посаду ректора новоствореного Кам’янець-Подільського державного українського університету.
Встиг цей учений побувати й на посаді міністра освіти (за Директорії у 1919 році), і міністра ісповідань (віровизнань), і Головноуповноваженим уряду УНР в Кам’янці-Подільському після евакуації уряду до Тарнова. Перебуваючи на посаді міністра віросповідань, Огієнко визнав пріоритет української мови в церкві, заснував курси української для священнослужителів, розпочав повний переклад Біблії на сучасну мову.
Життя покидало сім’ю вченого по різних куточках світу. У листопаді 1921 року Огієнко з дружиною та трьома маленькими дітьми мусив назавжди полишити Україну. У Кам’янці він кинув власну величезну бібліотеку з архівом та десятками недописаних і неоприлюднених рукописів. Іван Іванович намагатиметься врятувати її, проситиме про переїзд до Києва, писатиме тогочасному секретарю Академії наук радянської України А. Кримському, але відповідь так і не надійде.
Так, після перебування в Тарнові, потім у Винниках та Львові, він вирішить перебратися до Варшави. Тут у нього народжується ідея видати 30-томну "Бібліотеку українознавства", яку він послідовно втілюватиме все своє життя.
У квітні 1937 року, після смерті дружини Домініки Данилівни, Огієнко вирішує прийняти постриг. Сталося це 9 жовтня 1940 року в Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі. Так в українській культурі з’явився другий (з часів Ярослава Мудрого) митрополит Іларіон.
Улітку 1944 p., залишаючи Холмщину, німці здійснили примусову евакуацію керівного духовенства української православної церкви, що діяла на теренах Польщі. Перед Огієнком-Іларіоном знову постали питання - як жити? Куди їхати? Після евакуації Іван Огієнко якийсь час живе й працює в Лозанні, Швейцарія, і врешті перебирається за океан. З вересня 1947 року і до самої смерті Огієнко живе в Вінніпезі, служить у церкві, стає "митрополитом Вінніпеґу і всієї Канади". 8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині: «Теологічне товариство митрополита Іларіона»), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готував православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951—1953, від 1954 — «Віра і культура»).
23-30 квітня 1960 р. в Канаді під проводом митрополита Іларіона в церковній сфері православних українців поза межами України відбувається подія історичного значення - підписання акта духовного єднання всіх автокефальних православних церков митрополій: Української греко-православної церкви в Канаді, Української православної церкви в США й Української автокефальної православної церкви на чужині (з центром у ФРН). Огієнко рішуче засуджує політичне керівництво Союзу РСР з його "зматеріалізованою психологією", утискування прав людини, зокрема свободи совісті, нищення пам'яток культури, сповідування руйнівної ідеології, якій протистояти, на його думку, могла лише "єдина Христова наука". Боротьбі з ними, утвердженню високих ідеалів духовності віддав своє життя почесний член Британського закордонного біблійного товариства та інших товариств митрополит Іларіон.
Справою усього свого життя Іларіон вважав канонічний переклад Біблії на українську мову. 12 червня 1962 року його мрія стала реальністю. У Лондоні було видано повний фундаментальний том (який включає і неканонічні книги) "Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту" на 1529 сторінках. Він належить до найякісніший і найцінніших перекладів у нашій історії.
Помер митрополит Іларіон 29 березня 1972 року. Похований на православній частині цвинтаря Ґлен Іден біля Вінніпеґу.
Усі дев'яносто літ, відведених Богом, Просвітитель віддав зростанню духовності українського народу, утвердженню національної самосвідомості, служінню державності й Українській православній церкві, розвою широкого спектра гуманітарних наук.
І наостанок не можна оминути того факту, що саме Іван Огієнко є справжнім автором уже народної пісні "Не питай, чого в мене заплакані очі", "Десяти мовних заповідей свідомого громадянина", а також це саме з його ініціативи було запроваджено святкування Дня соборності України 22 січня.
I’m sitting here in my room. I close my eyes and imagine myself travelling to Europe. How would I feel there? Maybe free. Maybe happy. Maybe excited. The one thing I know for sure I could be myself there. Unchained and fearless…
People, who travelled to Europe, say that they see freedom, respect for human rights and dignity. But what makes all those people feel that way? The answer is: European history, culture and values. European citizens know and consider their roots. They know where they came from and where to go. Europeans receive their strength from their history and roots, their culture and values. And this strength helps them defeat all the troubles they meet on the way to the future.
But isn't our history great and wonderful? Don't we have the same values? Isn't our culture as rich as European? The answer is “yes” and “no”.
Once I read that Ukrainians were open to the world, to people they met. They weren’t afraid of strangers, but hospitable to them. Ukrainians treated each person as the greatest social worth. The recipe of happiness was freedom, self-knowledge, akin work and respect, and respect for women as well. Didn’t you know about that?
All of these made Ukrainians maybe the first people who lived on the land of democracy, except Ancient Greece, of course. And it’s back in XVI century. You know what I mean, don’t you?
But what happened to all that treasure?
Many people don’t know about those wonderful times. They remember only the times of darkness. The 70-years war for people's soul had been destroying that entire heritage. The times of fear and power made people change and forget about everything they appreciated before.
Yet I see the flare of hope. The recent events have proven that Ukrainians are arising from ashes like a phoenix. We arise in our desire to revive our soul and authenticity, to get back home. Get back to Europe... And we, the young generation, have toreturn everything we lost.
I believe in our future. I see my people independent and free. I’m sure the values of democracy, tolerance, freedom and respect for human rights will prevail.
Europe... What is it? Of course, when someone immediately hears this word the association of high-quality education, medicine and a great number of opportunities appears in his or her mind. This means that there are many smart, talented people in Europe who let their countries develop with the rapidly increasing speed. But I believe that Ukraine has not less amount of talent than other European countries have. After all, even now a prototype of an ordinary Ukrainian has been remained. Talented, cheerful, sociable person who can overshadow everyone with his smile. Therefore, joining to Europe, Ukraine will bring its own, I'm sure, a considerable contribution. Scientists, creative personalities, athletes and many other diamonds of Ukrainian society exist in an unpolished state. But we are trying, really trying, to inform the world of our existence, but only a few attempts have been heard and taken into account.
The other side of the coin understands the concept of European. Personally, I think that European issomeone who doesn’t leave litter in his porch, who doesn’t give or accept bribes. Self-consciousness is another step to change.
What methods do we use to get to Europe you will ask? It is up to us, the people, who are always looking for ways to create an enabling environment in the country. If we consider our political influence then we will see that people also nominate their own political parties aside from conventional authorities that in our opinion are more truthful than government elected earlier. Yes, it sounds a bit ironic but nevertheless fairly.
Moreover, take a look at our impact on the perception of the eyes of the country. By this phrase, I mean that people, who live in Ukraine, not only can "destroy" their Motherland, but also ennoble and give a chance for a new life. Someone creates pollution control services to protect the environment on a voluntary basis. The others make material or other assistance to people whose fate has gone in the wrong direction. I strongly believe that we should live by the principle "Treat other people the way you want to be treated." All these thoughts and actions bring us one step closer to Europe. Besides, we have made our purchases at European prices for a long time. So after all the part of Europe is already, present in our pockets. Joking aside, but there are more important things.
Recently, our territory has been attacked by the enemy. It is probably a grand occupation which seems nobody cares about. Maybe it is something we call "resolution of personal issues" by destructive methods of the enemy country. But our people, Ukrainians, revolted against these stealth secrets, empty promises, and the other things to achieve peace.
“Maydan” ‒ perhaps a few years ago that word would matter nothing, but not now. Now, by telling this word we wake up grievous memories… Screams, pain, blood. Lying soldier not able to fulfill the promise to return alive. All this nightmare has recorded in the memory of adults and especially children… The feeling of fear will chase them from the childhood. And watching how your dearest and the nearest, without whom you cannot imagine yourself is sending to face certain death?! Do those people who have experienced the bad things, don't really deserve to call themselves Europeans?
They want to put our cry of the soul on silent mode to remove the mention of Ukraine. But isolating Ukraine from Europe - it's just a waste of time. And sooner or later, the land will be scrolled once again on its axis, the arrow on the clock strikes twelve again and - everything will fall into place. Ukraine will be considered as a part of Europe in every corner of the Earth. And each man’s heart will be filled with hope. The hope that Ukraine would overcome everything no matter what it faced before. And now every citizen of its country has an additional reason for a little smile in his heart.
To draw the conclusion, one can say that - if your Motherland could do it then you can do it too! For these views, which my country imparted to me, for their faith in tomorrow I easily can say "I am European!"
Афіни — місто, приїжджаючи в яке, можеш відчути красу давньогрецького світу. Відвідуючи це місто відчуваєш як в повітрі витає таємничість міфів, наповнених пристрастю богів.
Потрапити в місто можна двома шляхами: національною автострадою Лама і Коринф. Система громадського транспорту в Афінах складається з тролейбусів, автобусів, а також рейкового транспорту (метро, приміські електропоїзди і трамваї). На гори можна підніматися на фунікулері. Весь транспорт ходить по-секундно точно, і обладнаний кондиціонерами.
Зупинитися в Афінах можна в місці на будь-який смак. Від 5-ти зіркового готелю, до простих хостелів. Усе залежить від розкрученості бренду, до місця розташування самого готелю. З молодіжних хостелів можна відзначити Міжнародний молодіжний готель на вул. Гюго (Hugo), молодіжний готель Pangration на вул. Дамареос 75. Гарне обслуговування, і відповідна ціна (15-20 євро). Найбільш дорогі — Royal Olympic, Athens Plaza, Electra Palace, Hilton, King George Palace. Ціна в готелях такого класу — від 150 євро.
Не можливо посперечатися з тим ,що туристів приваблюють саме найдавніші пам'ятки Афін. В цьому місці ви можете відвідати Театр Діоніса, Храм Гефеста, Храм Зевса Олімпійського, Афінську гору і, звичайно ж, величний Акрополь.
Доторкнутися до прекрасної давнини можна просто прогулюючись вулицею. Так що без вражень з Афін виїхати не вдасться. Майже на кожному кроці є пам'ятники, різноманітні храми ну або те, що від них залишилося…
Назва Афін пішло від імені богині мудрості Афіни, і мабуть вона могла передбачити те, що афіняни будуть мудрі в виборі розваг... Так, так. Саме в цьому місті богів вся активність розпочинається ввечері, і закінчується ближче до світанку.
«Нічне життя» Афін дуже відоме. Саме тут будь-який турист може знайти розваги на свій смак. Майже кожен «нормальний» клуб або ресторан відчиняється не раніше 10 вечора. У них ви також можете знайти від ребетіко (традіціональная музика Греції), до найсучасніших треків Європи. Більшість нічних клубів, барів, дискотек Афін розташовані на Леофоро Сіггру і на Леофоро Посідонос, а також на Леофоро Піреос і Іера Одо.
Ціни на коктейлі в барах, дискотеках і клубах Афін коливаються від 7 до 12 євро. У більшість клубів Афін вхід платний і становить від 5 до 15 євро, однак вхідний квиток включає в себе один напій на ваш вибір. Одними з найвідоміших нічних закладів є: Клуб «Villa Mercedes», нічний клуб «Venue», клуб «BABAE», клуб «Berlin» Club », клуб« Candy Bar».
Для тих, хто любить ризикувати-казино Афін завжди вам в цьому допоможуть.
Відпочинок в сучасних Афінах відносно не дорогий порівняно з іншими містами Євросоюзу. Тут знайде розвагу до душі будь-який турист.
